Статьи

РАДИКУЛОПАТІЇ ТА КОРІНЦЕВІ ВЕРТЕБРОГЕННІ СИНДРОМИ

Свиридова Н.К.*

Чуприна Г.М.**

Парнікоза Т.П.**

Середа В.Г.**

Кусткова Г.С.***

*    д.мед.н., професор, завідувач кафедри неврології та рефлексотерапії Національної медичної академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика
**  к.мед.н., доцент кафедри неврології та рефлексотерапії Національної медичної академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика
*** к.мед.н., асистент кафедри неврології та рефлексотерапії Національної медичної академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика

Резюме

Неврологічні прояви остеохондрозу складають від 60 до 70% серед усіх захворювань периферичної нервової системи, а вертеброгенні радикулопатії займають від 8 до 10% серед інших ускладнень остеохондрозу хребта, що нерідко призводять не тільки до тимчасової, а й стійкої втрати працездатності. Розрізняють три основних типів больових синдромів: соматогенний (ноцицептивний біль); нейрогенний (невропатичний біль); психогенний (психогенний біль). Наведена клінічна класифікація вертеброгенних захворювань периферичної нервової системи та причин вертеброгенного болю, викликаного дегенеративними змінами хребта. Представлена кількісна та якісна оцінка болю, загально-неврологічні та спеціальні нейроортопедичні методики обстеження хворих з вертеброгенним больовим синдромом. Проаналізована клінічна характеристика м'язово-тонічного та дистрофічного ураження м'язів та наведена диференційна діагностика. При виразності болю представлено алгоритми лікування вертеброгенної патології та радикулопатії та можливі побічні дії та ускладнення.

Ключові слова

радикулопатії, корінцеві вертеброгенні синдроми, остеохондроз, больовий синдром, клінічні прояви больового синдрому, діагностика больового синдрому, лікування радикулопатії, лікування корінцевого вертеброгенного синдрому.


Згідно даних ВООЗ, захворювання хребта займають четверте місце після хвороб серцево-судинної системи, онкологічної патології та цукрового діабету. Неврологічні прояви остеохондрозу складають від 60 до 70% серед усіх захворювань периферичної нервової системи, а вертеброгенні радикулопатії займають від 8 до 10% серед інших ускладнень остеохондрозу хребта, що нерідко призводять не тільки до тимчасової, а й стійкої втрати працездатності.

Розрізняють три основних типів больових синдромів: соматогенний (ноцицептивний біль); нейрогенний (невропатичний біль); психогенний (психогенний біль).

До ноцицептивного болю відносять синдроми, що виникають при активації ноцицепторів в пошкоджених тканинах (при травмі, запаленні, ішемії, розтягуванні тканин). Ноцицептивний біль розділяють на соматичний і вісцеральний.

Нейропатичний біль - це біль, що виникає внаслідок ушкодження або розвитку хвороби, що залучає соматосенсорну нервову систему. Найбільш яскравими прикладами нейропатичного болю є невралгії, корінцеві болі, фантомний синдром, біль при периферичній невропатії, таламічний больовий синдром.

Психогенний біль виникає незалежно від соматичних, вісцеральних або нейрональних ушкоджень і більшою мірою визначається психологічними і соціальними чинниками. Вважають, що визначальним в механізмі виникнення психогенного болю є психічний стан людини.

У клінічній практиці часто доводиться зустрічатися зі змішаними формами больових синдромів, що доцільно відображати в діагнозі для визначення лікувальної тактики, оскільки на різні види болю впливають різні види терапії.

За виразністю болю виділяють гострий і хронічний біль (без ремісії більше 3 місяців). Терапевтичний підхід до гострого і хронічного болю різний, тому необхідно своєчасно їх диференціювати, для побудови правильної тактики ведення хворих.

Біль можна розділити на дві великі групи – вертеброгенного генезу (дегенеративного, травматичного, запального, неопластичного та іншого характеру ураження хребців) і невертеброгенного генезу (розтягнення зв'язок і м'язів, міофасціальні синдроми, фіброміалгія, соматичні захворювання, психогенні чинники). У контексті обговорення вертеброгенних больових синдромів, в першу чергу треба згадати про дегенеративно-дистрофічні зміни (остеохондроз) хребта, оскільки в переважній більшості випадків, вертеброневрологічна патологія пов'язана саме з ними. Остеохондроз хребта є системним мультифакторним процесом, в розвитку якого грають роль травматичний, віковий, дисгемічний, гормонально-ендокринний, імунологічний, спадковий і деякі інші чинники [1,2,3]. Існують різні класифікації неврологічних проявів остеохондрозу, але найбільш зручною і використовуваною в практичній роботі вважається класифікація, розроблена І. П. Антоновим в 1987 р.

Клінічна класифікація вертеброгенних захворювань периферичної нервової системи (І.П.Антонов, 1987).

1. Шийний рівень:

1.1. Рефлекторні синдроми:
1.1.1. Цервікалгія
1.1.2. Цервікокраніалгія
1.1.3. Цервікобрахіалгія з м'язово-тонічними, вегетативно-судинними або нейродистрофічними проявами
1.2. Корінцеві синдроми:
1.2.1. Дискогенне (вертеброгенне) ураження корінців
1.3. Корінцево-судинні синдроми (радикулоішемія)

2. Грудний рівень:

2.1. Рефлекторні синдроми:
2.1.1.Дискогенні (торакалгія з м'язово-тонічними, вегетативно-вісцеральними або нейродистрофічними проявами)
2.2. Корінцеві синдроми:
2.2.1. Дискогенне (вертеброгенне) ураження корінців

3. Попереково-крижовий рівень:

3.1. Рефлекторні синдроми:
3.1.1. Люмбаго (простріл)
3.1.2. Люмбалгія
3.1.3. Люмбоішіалгія з м'язово-тонічними, вегетативно-судинними або нейродистрофічними проявами
3.2. Корінцеві синдроми
3.2.1. Дискогенне (вертеброгенне) ураження корінців (включаючи синдром кінського хвоста)
3.3. Корінцево-судинні синдроми (радикулоішемія).

При вертеброгенних неврологічних синдромах, враховуючи, що вони відіграють вирішальну роль у стані хворого, в формулюванні діагнозу їх ставлять на перше місце. Зважаючи на те, що по МКХ-10 кодування діагнозу йде згідно основного захворювання, допустима послідовність формулювання діагнозу при якій на першому місці вказується вертебральна патологія (остеохондроз, грижа міжхребцевого диску, спондильоз, нестабільність, стеноз хребетного каналу).

Серед безпосередніх причин вертеброгенного болю, викликаного дегенеративними змінами хребта найчастіше зустрічаються наступні стани:

Грижа диска - фокальне випинання міжхребцевого диска внаслідок дегенеративно-дистрофічних процесів (остеохондрозу), травми спини або поєднання цих двох чинників. Основні клінічні ознаки грижі міжхребцевого диска можуть проявлятися окремо або в поєднанні з наступними синдромами: локальний біль (цервікалгія, люмбалгія), відображений біль (цервікобрахіалгія, люмбоішіалгія), корінцевий синдром (радикулопатія), синдром ураження спинного мозку (мієлопатія).

Спондильоз - сукупність дегенеративних змін, що включають остеофіти, дегенеративні зміни міжхребцевих суглобів (спондилоартроз), гіпертрофію зв'язкового апарату. Спондильоз є найбільш частою причиною вертеброневрологічних синдромів у літньому віці.

Спондилоартроз - артроз міжхребцевих (фасеточних) суглобів. Він може супроводжуватися функціональною блокадою суглобів, підвивихом в суглобах і затисканням суглобової капсули, запаленням суглобових тканин. Клінічно спондилоартроз проявляється двостороннім болем, найчастіше паравертебральної локалізації, посилюється при розгинанні, особливо при одночасній ротації. Больовий синдром зменшується у спокої і при двосторонній блокаді міжхребцевих суглобів анестетиком. Вранці характерна скороминуща скутість в спині.

Нестабільність хребта - патологічна рухливість хребта, викликана ушкодженням його основних структурних елементів (диска, зв'язок, фасеток суглобів) при травмах, дегенеративних процесах, пухлинах, наслідках оперативних втручань. Нестабільність хребта діагностується за допомогою рентгенографії хребта з функціональними пробами, і характеризується зміщенням тіла хребця більш ніж на 3 мм, або коли об’єм сегментарної рухливості хребців перевищує 15%.

Для нестабільності в шийному відділі хребта характерний хронічний біль (цервікалгія, цервікокраніалгія або цервікобрахіалгія), що посилюється при рухах головою, розгинанні голови, після ходи). Можуть мати місце васкулярні порушення у вигляді хронічної вертебро-базилярної недостатності, синкопальних станів, дроп-атак. Нестабільність в шийному відділі хребта буває після травм голови (цервікокраніалгії).

Для нестабільності в попереково-крижовому відділі хребта, також характерний хронічний біль (люмбалгія, люмбоішіалгія), що посилюється при статичних і динамічних навантаженнях і зменшується в положенні лежачи. Виявляється порушення статики і динаміки хребта, компенсаторна напруга паравертебральних м'язів. Якщо нестабільність хребта сприяє розвитку стенозу, це може ускладнитися ураженням окремих спиномозкових корінців.

Спондилолістез - зміщення хребця по відношенню до сусіднього хребця. Виділяють антеролістез, латеролістез (бічне зміщення тіл хребців), ретролістез.

Розділяють 5 ступенів спондилолістеза:

I ступень - зміщення тіла хребця не більше 25% передньозаднього розміру нижньої частини тіла зміщеного хребця;
II ступень - зміщення тіла хребця на 25-50% передньозаднього розміру нижньої частини тіла зміщеного хребця;
III ступень - зміщення тіла хребця на 50-75% передньозаднього розміру нижньої частини тіла зміщеного хребця;
IV ступень - зміщення тіла хребця на 75-100% передньозаднього розміру нижньої частини тіла зміщеного хребця;
V ступень - перекидання тіла над хребцем, що знаходиться нижче.

Клінічно спондилолістез може проявлятися больовим синдромом, рефлекторними синдромами, корінцевим та радикулоішемічним синдромом, синдромом кінського хвоста, синдромом ураження спинного мозку.

Стеноз хребетного каналу - звуження хребетного каналу. Причини стенозу хребетного каналу бувають різними: вроджені і набуті. Набутий стеноз найчастіше буває наслідком спондилолістеза, грижі міжхребцевих дисків та задніх остеофітів, гіпертрофії зв'язок, травми хребта. На шийному рівні стеноз хребетного каналу діагностують, якщо передньозадній розмір хребетного каналу складає менше 10 мм. На грудному і попереково-крижовому рівнях стеноз діагностують, якщо передньозадній розмір хребетного каналу складає менше 12 мм. Стеноз поперекового відділу хребетного каналу призводить до компресії корінців кінського хвоста і судин, що їх живлять, та клінічно проявляється нейрогенною перемижаючою кульгавістю, та виражається в виникненні при ходьбі (або тривалому стоянні) двосторонніх болів, оніміння, парестезій, слабкості в м'язах гомілок, і зменшується або зникає впродовж декількох хвилин, якщо хворий нахилиться вперед. При цьому може бути оніміння в області сідниць, скороминущі порушення сечовипускання.

Анкілозуючий гіперостоз (хвороба Форест'є) - вибіркова гіпертрофія кальцифікація передньої і задньої повздовжньої та жовтої зв'язок в шийному і грудному відділах хребта з патологічною фіксацією декількох суміжних хребетно-рухових сегментів.

Дисцит - інфекційне запальне ураження міжхребцевих дисків, що частіше виникає у дітей. Клінічно проявляється болем, обмеженням рухливості, локальною болючістю, лихоманкою, запальними змінами в крові, а при залученні корінців - відповідною корінцевою симптоматикою. Рання діагностика ґрунтується на даних радіоізотопного сканування, яке виявляє вогнище в ураженому диску.

Остеопороз - стан, що характеризується питомим зниженням кісткової маси в одиниці об’єму кістки і зміною мікроархітектоніки кісткової тканини, що призводить до підвищеної крихкості кісток. Розрізняють системний (генералізований) і місцевий (локальний) остеопороз.

Локальний остеопороз розвивається в зоні патологічного осередку, при іммобілізації кінцівки, порушенні кровообігу.

Генералізований остеопороз розвивається внаслідок системної патології (ендокринних порушень, постменопаузальних змін, після оваріектомії, захворювань шлунково-кишкового тракту, побічних дій лікарських засобів (в першу чергу глюкокортикостероїдів). Для кількісної оцінки остеопорозу використовуються різні методики денситометрії. Неврологічні прояви виникають тоді, коли остеопороз хребта ускладнюється компресійним переломом хребців.

Кількісна та якісна оцінка болю при вертеброгенних захворювань периферичної нервової системи.

Проблема вивчення больового феномену полягає в складності об’єктивного аналізу больового відчуття. Для суб’єктивної оцінки болю використовують візуальну аналогову шкалу (ВАШ).

Для визначення інтенсивності болю пацієнтові пропонується зробити відмітку на ВАШ, що є горизонтальним відрізком лінії від 0 до 10 балів, лівий кінець якої означає, що «болю немає» і відповідає 0, правий - «максимальний нестерпний біль» і відповідає 10 балам. Хворому пропонується зробити відмітку на тому місці шкали, яке відповідає інтенсивності болю у момент обстеження. Важливо проводити обстеження у динаміці – до початку лікування, у процесі лікування та після закінчення курсу терапії [3,4,5,24].

Інтерпретація інтенсивності болю за шкалою ВАШ:

0 балів - відсутність болю;
1-2 бали – слабкий біль;
3-4 бали – незначний біль;
5-6 балів - помірний біль;
7-8 балів - сильний біль;
9-10 балів - максимально виражений (нестерпний) біль.

Для встановлення правильного діагнозу і визначення тактики лікування потрібне вивчення скарг пацієнта і історії захворювання, ретельне обстеження з використанням клінічних і параклінічних методів діагностики.

При обстеженні хворих в першу чергу треба виключити патологію, яка потребує негайних спеціальних медичних втручань:

  • посилення болю вночі;
  • лихоманка та нез’ясована втрата ваги тіла;
  • недавня травма;
  • онкологічний процес в анамнезі;
  • порушення функції тазових органів;
  • прогресуючий неврологічний дефіцит;
  • порушення ходи;
  • фактори ризику спинальної інфекції.

Аналіз історії захворювання та загальне обстеження уже на першому етапі дозволяє запідозрити причину болю в спині. Спочатку проводять детальне опитування щодо симптомів захворювання, про тривалість і характер перебігу хвороби, про супутні захворювання, попередні травми і операції, спосіб життя, спадкову схильність. На найбільш часті питання пацієнт може відповідати у письмовій формі, заповнюючи спеціальну анкету перед консультацією лікаря.

До найбільш частих питань, які задає лікар під час консультації, відносяться питання:

1) Коли почався біль?
2) У якій області відзначається біль?
3) Який характер має біль?
3) Наскільки сильно виражені больові відчуття?
4) Чи не віддає біль в інші частини тіла?
5) Які чинники посилюють або послаблюють біль?
6) Чи не відзначаються розлади сечовипускання або акту дефекації?

Після опитування проводиться фізікальне обстеження пацієнта, що включає наступні тести:

  • огляд пацієнта (порушення ходи, анталгічні пози, симетричність частин тіла - лопаток, плечей, гребенів клубових кісток, рефлекторні зміни конфігурації хребта, наявність набряклості, гіперемії або інших змін в місці локалізації болю);
  • пальпація (болючість в області шиї і спини, особливо в місцях локалізації болю);
  • дослідження ступеню напруги паравертебральних м'язів (м'язово-тонічний синдром);
  • дослідження рухливості шиї і попереку (статико-динамичні порушення);
  • дослідження шкірної чутливості;
  • оцінка м'язової сили в кінцівках (якщо є порушення, то визначити в якій групі м'язів);
  • оцінка сухожильних рефлексів (живі, підвищені, знижені, випадіння).


Загально-неврологічні та спеціальні нейроортопедичні методики обстеження хворих з вертеброгенним больовим синдромом.

Дослідження розпочинають з огляду м'язів спочатку в положенні, що не вимагає їх значної напруги. Оцінюються контури м'язів, наявність гіпо- або гіпертрофії, рубців, контрактур. Потім оцінюються м'язи за тими ж параметрами, але вже в умовах руху у відповідному суглобі.

1) За допомогою пальпації виділяють три ступеня ушкодження м'язового тонусу:

I ступінь - м'яз м'який, палець легко занурюється в його товщу;
II ступінь - м'яз помірної щільності, для занурення пальця потрібно помірне зусилля;
III ступінь - м'яз «кам'янистий», його важко деформувати.

Відмічають наявність контрактур.

Особливу увагу звертають на багатороздільний м'яз спини (тяж шириною 1,5-2 см, а нижче L3 хребця - 5 см), розташований з боків від лінії остистих відростків. У нормі м'язова напруга зберігається в межах нахилу вперед на 10-15°, потім паравертебральні м'язи повинні «вимикатися». При розгинанні момент розслаблення м'яза визначається не чітко. Напругу м'язів шиї краще досліджувати в положенні хворого лежачи на спині.

2) Нерідко виявляється зміна м'язової трофіки, тому виділяють три ступеня погіршення трофіки м’язів:

I ступінь - незначне, ледве помітне оком зменшення об’єму м'язу;
II ступінь - легка атрофія, більше в проксимальних або дистальних відділах;
III ступінь - тотальна атрофія м'язів.

3) Ступінь болючості м'язів визначають за такими критеріями:

I ступінь - помірна болючість, без рухових реакцій (суб'єктивно);
II ступінь - виражена болючість, супроводжується мімічною реакцією хворого;
III ступінь - різко виражена болючість, загальна рухова реакція хворого.

Пальпація м'язів дозволяє:

1) визначити тургор, трофіку (наявність атрофії) і напругу м'язів;
2) виявити гіпералгічні і тригерні зони;
3) виявити локальні м'язові ущільнення і консистенцію вузлів (м’які, пружні, щільні, фіброзні), їх величину, форму (округла, овальна, веретеноподібна), реакцію на розгинання (зникають або ні), спаяність з шкірою, болючість.

М'язово-тонічне і дистрофічне ураження м'язів.

У першому випадку характерна дисоціація між скаргами на больові відчуття в м'язах і відсутністю болючості при пальпації. Дистрофічне ураження м'яза, місць прикріплення його сухожиль і інших фіброзних тканин до кісткових тканин (нейроостеофіброз) проявляються алгічною та тригерною стадіями процесу [6 -10, 24].

При алгічній стадії нейроостеофіброзу в м'язі з'являються вузлики ущільнень (Корнеліуса, Мюллера, Шаде), які зникають після розгинання, а при тригерній стадії вони не зникають, пальпація їх болюча і супроводжується іррадіацією в інші зони. М'язова сила в обох стадіях знижена, тому, для тригерних зон характерне виникнення при їх стимуляції болю, стійкого анальгезуючого ефекту при введенні місцевого анестетика в тригерні зони (новокаїн, лідокаїн), від точкової або термічної дії, на відміну від дії на будь-які інші зони.

Антальгічна міофіксація хребта виникає в результаті того, що будь-який рух в кінематичному ланцюзі хребта передається на уражений руховий сегмент, відбувається зміна внутрішньодискового тиску і подразнення рецепторів синувертебрального нерва. Розрізняють розповсюджену, обмежену або локальну міофіксацію. Розповсюджена форма міофіксації характерна для рефлекторної напруги глибоких і поверхневих м'язів хребетних сегментів. Локальна форма міофіксації обумовлена іммобілізацією хребетно-рухового сегменту за рахунок рефлекторно-тонічного скорочення глибоких односуглобових м'язів.

Симптоми, що дозволяють оцінювати ступінь вираженості і форму міофіксації:

1) сплощення поперекового лордозу і формування кіфозу;
2) обмеження згинання, розгинання, нахилів убік;
3) контрактура усіх або багатьох паравертебральних м'язів;
4) симптом іпсилатеральної напруги багатороздільного м'яза;
5) симптом посадки на одну сідницю;
6) симптом «триноги» або «розпірки»;
7) симптомів Ласега, Бехтєрєва, Мінору, Дежерина.

Силу м'язів визначають протидією його скороченню в ізометричному положенні м'яза. Кількісну оцінку проводять по системі балів:

  • 0 балів - параліч, відсутність пальпаторно визначаємих м'язових скорочень при активному зусиллі хворого;
  • 1 бал - парез, наявність пальпаторно визначаємих і видимих скорочень, що не переходять в заданий рух;
  • 2 бали - різке зниження м'язової сили, м'язове скорочення, що переходить в заданий рух, амплітуда якого різко обмежена і виконання якого можливе тільки в певному початковому положенні (по напряму сили тяжіння) або в полегшених умовах, спрямованих на зниження або виключення маси кінцівки (рух у воді, на ковзаючій поверхні);
  • 3 бали - значне зниження сили м'язів, виконання активного руху можливе при різних початкових положеннях, але без додаткового обтяження (опору заданому руху);
  • 4 бали - незначне послаблення м'язової сили, виконання рухів можливе при різних початкових положеннях і при додатковому обтяженні (опору);
  • 5 балів - нормальна м'язова сила, що виявляється при зіставленні з силою м'яза неураженої сторони.

Для оцінки м'язової сили використовують також динамометри: при визначенні парезів різних груп м'язів (патологія корінця С5) виникає слабкість дельтовидного м'язу, корінця С6 - двоголового м'язу, С7 – триголового м’язу плеча. Слабкість довгого розгинача великого пальця стопи частіше спостерігається при ураженні корінця L5, а слабкість литкового м'яза - корінця S1. При парезі розгиначів ступні ускладнена хода на п'ятах, при парезі литкових м'язів або згиначів ступні - на носках і по сходинках [1,2,7,8,24].

При клінічному дослідженні визначають симетричність рухів правої і лівої половини спини. Бічні нахили (латерофлексії) повинні здійснюватися вільно, з утворенням плавної фізіологічної дуги хребта. При виникненні блоку плавність під час флексії порушується.

Методи визначення рухливості хребта:

1) Вимірюють відстань від пальців опущених рук до низу до підлоги при нахилі вперед (Л. С. Мінор).
2) Подушечку великого пальця встановлюють на гребінь крижів, а подушечкою вказівного пальця притискають остистий відросток L4 або L5. Хворий активно нахиляється убік і при цьому визначають об’єм нахилів (Я. Ю. Попелянський).
3) Вимірюють відстань від остистого відростка С7 хребця до крижів в положенні стоячи. При максимальному згинанні вперед в нормі відстань збільшується на 5-7 см, а при нахилі назад в нормі відстань зменшується на 5-6 см.
4) Проба Отта - при максимальному згинанні відстань між остистими відростками Т1 і ТХІІ хребців в нормі збільшується на 4-5 см.
5) Прийом Шобера - ставлять відмітки на шкірі на рівні остистого відростка L5 і на 10 см вище, потім вимірюють відстань між цими відмітками при максимальному згинанні вперед (у нормі збільшення на 4-5 см). Хворий при цьому дослідженні не повинен згинати ноги в суглобах.
6) Курвиметрія по Ф. Ф. Огієнко - виділяють 4 ступеня порушення об’єму рухів: 1 - зменшення об’єму на 1/4 від норми; 2 - зменшення об’єму на 1/3; 3 - зменшення об’єму на 1/2 від норми; 4 - повна нерухомість.

Часто у хворих визначають неможливість розгинання хребта, що пов'язано зі збільшенням поперекового лордозу. Бічні рухи обмежені особливо в сторону, протилежну до сторони сколіозу, а болючість при цьому частіше виражена при нахилі у бік. Порушення ротаційних рухів буває рідко. Рухливість хребта із-за болю порушується в різних площинах, але частіше страждають згинання і розгинання.

Зниження шкірної больової чутливості може супроводжуватися ознаками гіперпатії. При цьому важливо встановити час адаптації до уколу і асиметрію. Спостерігають порушення чутливості в зоні дерматомів або у вигляді плям. Найчіткіше гіпалгезію визначають в дистальних частинах дерматома, так як довгі чутливі волокна більше схильні до компресії, ніж короткі. Якщо гіпалгезія виявлена в області I - II - III пальців кисті і не розповсюджується проксимальніше зап'ястка, то її не можна пов’язувати з корінцевою патологією; необхідно виключити компресію серединного нерва в зап'ястному каналі.

Досліджують симптоми натяжіння корінців, в основі більшості яких лежить рефлекторна міофіксація ураженого рухового сегменту хребта внаслідок подразнення рецепторів його деформованих тканин [3, 8,9,10,11,12, 24].

Симптом Де-Клейна. При форсованих поворотах і закиданні голови можуть виникати відчуття запаморочення, нудоти, шуму в голові. Це вказує на зацікавленість хребцевої артерії.

Симптом Фенца - феномен «похилого» обертання. Якщо при нахиленій вперед голові обертання її в обидві сторони викликає біль, то це вказує на наявність спондильозних розростань суміжних хребців.

Симптом Нері. При активних і пасивних нахилах голови вперед біль виникає в зоні ураженого корінця.

Симптом Спурлінга - феномен «міжхребцевого отвору». При навантаженні на голову, нахилену на плече або нахилену і повернену в хвору сторону, виникають парестезії або болі, що віддають в зону іннервації корінця, що піддається компресії в міжхребцевому отворі.

Симптом Лермітта. При різкому нахилі голови вперед з'являється біль у вигляді проходження електричного струму через усе тіло уздовж хребта. Його виникнення пов’язують з демієлінізацією задніх стовпів спинного мозку.

Проба Берчі. Хворий сидить на стільці, лікар стоїть позаду хворого, охоплює долонями нижню щелепу, голову притискає до грудей, піднімається на носки і проводить витягування шийного відділу хребта. Якщо при цьому міняється характер і інтенсивність шуму в вусі або в голові, болю в області шиї, то це вказує на зацікавленість шийного відділу хребта у виникненні симптомів.

Проба Бонне. Приведення і ротація всередину стегна супроводжується болями внаслідок натягнення грушовидного м'яза.

Симптом Ласега-Лазаревича. Виділяють три ступені вираженості:

I ступінь (слабо виражений) - біль по ходу дерматома (корінця) з'являється при піднятті ноги до кута 60°; біль інтенсивний з помірним захисним скорочення м'язів спини, черевної стінки, тазу;
II ступінь (помірно виражений) - біль з'являється при піднятті ноги до кута 45°, виникає різке захисне скорочення окремих м'язів, помірна вегетативна реакція;
III ступінь (різко виражений) - кут підняття ноги складає до 30°, виникає генералізоване захисне скорочення м'язів, різка вегетативна реакція.

Модифікація симптому Ласега, яку можна використати в експертних випадках:

1) виникнення болю при опусканні ноги з краю кушетки в положенні хворого лежачи на животі;
2) дослідження симптому Ласега в положенні хворого стоячи;
3) прийом Венгерова - скорочення черевних м'язів при дослідженні симптому Ласега (необхідно заздалегідь відвернути увагу хворого).
4) «Симптом тазу» Вербова - скорочення сідничних м'язів при дослідженні симптому Ласега.
5) Прийом Розе - при відверненні уваги хворого досліджується больова чутливість по задній поверхні ноги (від стопи до сідниці) в положенні на спині (нога поступово піднімається вгору).

Симптом «посадки» - згинання хворої ноги або обох ніг при спробі хворого сісти в ліжку з випрямленими ногами.

Симптом Бехтєрєва (перехресний симптом Ласега) - виникнення болю в «хворій» нозі при дослідженні симптому Ласега на здоровій стороні.

Симптом Вассермана - виникнення болю по передній поверхні стегна при підйомі вверх випрямленої ноги у хворого, що лежить на животі.

Симптом Мацкевича - поява болю по передній поверхні стегна при згинанні гомілки у хворого, що лежить на животі.

Симптом «кашльового поштовху» (Дежеріна) - поява болю в попереку при кашлі, чханні, натужені.

Синдром Говерса-Сікара - біль по ходу сідничного нерва при сильному тильному розгинанні стопи.

Симптом Сікара - біль по ходу сідничного нерва при сильному підошовному згинанні стопи у хворого, що лежить.

Симптом «дзвінка»- при натисканні на міжостисту зв'язку, остистий відросток або, краще, на паравертебральні точки - біль віддає в корінцеву або склеротомну зону хворої ноги.

Симптом гомолатеральної напруги багатороздільного м'яза. У нормі м’яз при стоянні на одній нозі розслабляється гомолатерально і різко напружується на гетеролатеральній стороні. При люмбоішіалгії розслаблення м'яза на гомолатеральній стороні немає.

Маршова проба А. Г. Панова, В. С. Лобзіна, Ю. К. Чурилова. У положенні стоячи хворого просять марширувати на місці, пальпуючи одночасно поперекові паравертебральні м'язи. На гомолатеральній стороні (стороні болю) виявляється виражена напруга м'язів.
Необхідно мати на увазі, що симптоми Вассермана, Мацкевича, Бонне бувають позитивними не лише при ураженні стегнового нерва або поперекових корінців, але і при патології крижово-клубових зчленувань, м'язів, зв'язок, тазостегнових суглобів. Тому слід уточнювати локалізацію болю при дослідженні цих симптомів.

Інструментальні методи дослідження

Залежно від скарг, анамнезу і даних клінічного огляду для підтвердження можливої причини больового синдрому, а також для виключення вторинних уражень хребта і хребетних тканин (пухлина, спондиліт, абсцес) у більшості випадків потрібне проведення додаткових інструментальних і/або лабораторних досліджень. Для цього потрібно проведення ренгенографії, магнітно-резонансної томографії (МРТ), комп'ютерної томографії (КТ), радіоізотопного сканування, спондилографії, мієлографії, дослідження ліквору, електронейроміографії (ЕНМГ).

Рентгенографія

Рентгенографія є неінвазивним дослідженням, що ґрунтується на вивченні кісткових структур, які відображаються за допомогою рентгенівських променів на спеціальній плівці або папері. Рентгенографія застосовується для діагностики кісткової патології: остеохондрозу, переломів і пухлин хребта, а також деяких інфекційних уражень (спондиліт). Так рентгенологічними симптомами дегенеративних змін хребта є: зменшення висоти між тілами хребців, кісткові розростання (остеофіти), гіпертрофія фасеточних суглобів, нестабільність рухового сегменту хребта при максимальному згинанні і розгинанні (функціональні проби). Проте на рентгенограмах не візуалізуються м'які тканини (зв'язки, м'язи, диски).

Магнітно-резонансна томографія

Магнітно-резонансна томографія - це сучасний, високоінформативний метод дослідження, що ґрунтується на отриманні зображення тканин і органів за допомогою електромагнітних хвиль. Цей метод діагностики абсолютно безпечний і може у разі потреби бути використаний багаторазово у одного пацієнта. Отримані в результаті томографії цифрові дані піддаються комп'ютерній обробці. Зображення на МРТ представлене у вигляді серії подовжніх і поперечних зрізів. МРТ є «золотим стандартом» для діагностики патологічних змін м'яких тканин, таких як нервові структури, зв'язки, м'язи. При МРТ можна виявити дегенеративні зміни в міжхребцевих дисках, гіпертрофію фасеточних суглобів, стеноз хребетного каналу, грижу диска і інші патологічні стани.

Комп'ютерна томографія

При комп'ютерній томографії для зображення тканин і органів використовується рентгенівське випромінювання, так само як при звичайній рентгенографії. Отримана інформація піддається комп'ютерній обробці, внаслідок чого зображення представлене у вигляді серії повздовжніх і поперечних зрізів. При КТ можливе дослідження, як кісткових структур, так і м'яких тканин. Проте все ж комп'ютерна томографія найбільш інформативна для виявлення патологічних змін кісткової тканини, наприклад остеофітів і гіпертрофії фасеточних суглобів. Зображення м'яких тканин на комп'ютерних томограмах в порівнянні з МРТ виходить не таким чітким і інформативним. Для того, щоб підвищити інформативність дослідження відносно діагностики патології м'яких тканин комп'ютерну томографію часто поєднують з виконанням мієлограми.

Електронейроміографія

Електронейроміографія (ЕНМГ) у вертебрології використовується для підтвердження ураження корінцевого апарату або для виключення ураження сплетень і периферичних нервів, клінічний перебіг яких може бути схожим. Використовується як стимуляційна ЕНМГ, так і голкова ЕМГ. Стимуляційна ЕНМГ дозволяє виключити ураження периферичних нервів (плексопатію, поліневропатію, тунельні ураження нервів), тоді як голкова ЕМГ дає можливість виявити денервацію в тих м’язах, що входять в міотом ураженого корінця. При хронічному корінцевому ураженні, коли денервовані м'язи починають атрофуватися, стимуляційна ЕНМГ виявляє зниження амплітуди м'язової відповіді ключових м'язів відповідних міотомів. При цьому проведення імпульсу по сенсорних волокнах периферичних нервів зберігається в межах норми, що є однією з диференціальних ЕНМГ ознак ураження корінця і периферичного нерва. В той же час треба відмітити, що в гострий період ураження спиномозкового корінця ЕНМГ не може виявити будь-яких ознак, оскільки в цей період ще не відбувається змін в досліджуваних міотомах. Тільки після 7-10 днів від початку компресії корінця з'являються ознаки денервації в м'язах.

Люмбальна пункція

В деяких випадках, при больовому синдромі у поєднанні із слабкістю в кінцівках, парестезіями, порушенням чутливості потрібне дослідження цереброспінальної рідини. В даному випадку метою дослідження є виключення інфекційної або аутоімунної полірадикулоневропатії або енцефаломієлопатії, канцероматоза оболонок спинного мозку, туберкульозу, нейросифилісу). Зокрема, при аутоімунній полірадикулоневропатії (синдром Гієна-Барре, хронічна запальна демієлінізуюча поліневропатія, аутоімунна моторна поліневропатія з множинними блоками проведення) характерна білково-клітинна дисоціація. Для інфекційних уражень має значення дослідження IgM і IgG, ідентифікація збудника за допомогою бактеріологічного дослідження.

Диференційна діагностика

Згідно наказу МОЗ України від 17.08.2007 р. № 487, клініко-діагностична програма повинна включати:

1) клініко-неврологічне, вертебро-неврологічне обстеження з елементами ортопедичної діагностики;
2) клінічні аналізи крові та сечі, біохімічні, імунологічні дослідження;
3) рентгенологічне обстеження хребта;
4) магнітно-резонансна томографія хребта;
5) консультації лікарів-спеціалістів (ревматолога, уролога, ортопеда-травматолога, гінеколога)

Вертеброгенний больовий синдром необхідно диференціювати з рядом захворювань і станів, що мають інші причини і механізми виникнення, а тому і інший підхід до лікування. В першу чергу до цих захворювань відносяться:

1) міофасціальні болі;
2) м'язово-скелетні болі;
3) психогенні болі;
4) невропатичні болі, викликані ураженням периферичних нервів;
5) відображені болі при захворюваннях внутрішніх органів (серця, легенів, плеври, шлунково-кишкового тракту, органів малого тазу);
6) відображені болі при ураженні синовіальних оболонок, сухожиль, зв'язок, суглобів, навколо суглобових тканин (плечолопатковий періартрит, коксартроз, сакроілеїт);
7) пухлини.

Лікування вертеброгенної патології та радикулопатії

Згідно наказу МОЗ України від 17.08.2007 № 487, умови, в яких повинна надаватися медична допомога – амбулаторно; при наявності надмірного, тривалого стійкого больового синдрому медична допомога повинна надаватися у неврологічних або спеціалізованих вертебро-неврологічних відділеннях стаціонарів; з урахуванням того, що дорсалгія має поліфакторну етіологію, може бути проявом соматичного, ортопедичного, ревматологічного захворювання, у випадках виявлення такої патології при проведенні диференційно-діагностичних заходів, подальше надання медичної допомоги доцільно проводити у спеціалізованих закладах (ревматологічних, ортопедичних та інших).

Лікувальна програма

1. Створення умов, що повинні сприяти зниженню інтенсивності больових проявів, зменшенню навантаження на структури опорно-рухової системи (ортопедичний режим, ортези).

2. Медикаментозне лікування:

  • нестероїдні протизапальні засоби

В даний час є широкий спектр НПЗП, але жоден з представників цієї групи лікарських препаратів не може вважатися найкращим. Так, високоселективні інгібітори циклооксигенази-2 («коксиби») істотно безпечніше для ШКТ, однак їх застосування чітко асоціюється з підвищенням ризику розвитку важких серцево-судинних ускладнень. Неселективні НПЗП, такі як напроксен або кетопрофен, більш безпечні для ССС, але чаші викликають виражені органічні та функціональні порушення ШКТ. Можна припустити, що найбільш прийнятним вибором для більшості хворих в цій ситуації є застосування помірно селективних НПЗП, таких як мелоксикам (мовилося). Цей препарат довго і широко використовується у світовій клінічній практиці і завоював довіру лікарів і пацієнтів. Основні переваги мелоксикама - доведена ефективність, зручна схема застосування, відносно низький ризик розвитку ускладнень у вигляді органічних і функціональних порушень ШКТ і ССС, а також гарна сполучуваність з низькими дозами аспірину [13-18,24].

Герассімовой О.Н., Парфьонова В.А. (2012), представлена робота, де проводили лікування 280 пацієнтам з гострою та хронічною неспецифічною болем у спині або радикулопатією [113]. Всім пацієнтам призначали Моваліс® (внутрішньом'язові ін'єкції та / або прийом всередину в дозі 15 мг на день). Більшість пацієнтів отримували міорелаксанти, при радикулопатії - лірику, мільгамму або інші препарати вітаміну В. Тривалість лікування в групі пацієнтів з гострим болем у спині склала в середньому 12,1 ± 5,2 дня, з підгострій і хронічним болем - відповідно 17,1 ± 5,7 і 18,0 ± 7,9 дня. У більшості пацієнтів (96,4%) спостерігався повний регрес болю або її істотне зменшення (до 1-2 балів за візуальною аналоговою шкалою). Відзначені хороша переносимість терапії препаратом Моваліс ® і низька частота побічних ефектів (1,8%), які носили тимчасовий характер і не вимагали додаткового лікування. Позитивний ефект при веденні пацієнтів з болем у спині (особливо підгострій і хронічній) багато в чому був пов'язаний із застосуванням елементів раціональної психотерапії і лікувальної гімнастки.

У роботі Алексєєва В.В. і співавт. (2014) рекомендують у пацієнтів з рефлекторним больовим і м'язово-тонічним синдромом хороший аналгетичний ефект спостерігався вже після 3-х денного курсу внутрішньом'язових ін'єкцій, а найбільшої вираженості ефективність препарату досягала до 8-10 дням від початку лікування [18,24]. У пацієнтів з дискогенних компресійними корінцевими синдромами стійкий значний аналгетичний ефект досягався через тиждень після початку прийому таблетованої форми мовалиса, що визначає необхідність доповнювати ін'єкційне призначення препарату стандартним лікувальним комплексом, застосовуваним при курації хворих з дискогенних радикулопаміорелаксанти (центральної дії, змішані міорелаксанти та міорелаксанти периферичної дії);

  • вітаміни групи В

Нейротропні вітаміни групи В чинять сприятливу дію на перебіг запальних та дегенеративних захворювань нервів і рухового апарату. Вони застосовуються для усунення дефіцитних станів, а у великих дозах мають аналгетичні властивості, сприяють покращанню кровообігу та нормалізують роботу нервової системи і процес кровотворення. Вітамін В1 є дуже важливою активною речовиною. Бенфотіамін як жиророзчинний дериват вітаміну В1 (тіаміну) фосфорилується в організмі з утворенням біологічно активних тіамінпіруват і тіамінтри фосфату. Вітамін В6 у своїй фосфорильованій формі є коензимом низки ферментів, які взаємодіють у загальному не окисному метаболізмі амінокислот. Через декарбоксилування вони залучаються до утворення фізіологічно активних амінів (наприклад, адреналіну, гістаміну, серотоніну, допаміну, тираміну), через трансамінування – до анаболічних та катаболічних процесів обміну. Вітаксон® використовують при симптоматичній терапії захворювань нервової системи різного походження, системних неврологічні захворювання. Застосовують внутрішньо, запиваючи достатньою кількістю рідини. Рекомендована доза становить 1 таблетка 3 рази на добу. В тяжких випадках і при гострому болю для швидкого підвищення рівня препарату в крові застосовують лікарську форму Вітаксона® для парентерального введення. В подальшому для продовження лікування рекомендується приймати по 1 таблетці Вітаксона® щоденно. Тривалість курсу лікування - 1 місяць. [19-20,24].

  • Анксіолітики, транквілізатори;
  • препарати з хондропротекторною дією;
  • препарати, що покращують мікроциркуляцію, регіонарну та центральну гемодинамику, зменшують венозний застій та гідротацію тканин;

Альфа-ліпоєва кислота може існувати у двох фізіологічно активних формах (окиснена та відновлена), яким притаманна антитоксична та антиоксидантна дії. Альфа-ліпоєва кислота впливає на обмін холестерину, бере участь у регулюванні ліпідного та вуглеводного обмінів, поліпшує функцію печінки (внаслідок гепатопротекторної, антиоксидантної, дезінтоксикаційної дії). Альфа-ліпоєва кислота за фармакологічними властивостями подібна до вітамінів групи В. Діаліпон® Турбо вводиться внутрішньовенно крапельно, безпосередньо з флакона (тобто без розчинника) дорослим у дозі 600 мг на добу (вміст 1 флакона) протягом щонайменше 30 хвилин. Курс лікування – 2-4 тижні. Надалі можна продовжити прийом препарату в капсулах у дозі 600 мг на добу. [21-24].

  •  препарати з метаболічною дією.

3. Медикаментозні блокади (епідуральні сакральні, корінцеві селективні та інші) з ГКС пролонгованої дії та місцевим анестетиком.

4. Фізіотерапія.

5. Рефлексотерапія.

6. Мануальна терапія, ЛФК.

Характер кінцевого очікуваного результату лікування

Зменшення або зникнення больового синдрому, корінцевих проявів, збільшення обсягу рухів в ураженому відділі хребта. Покращення самопочуття. Клінічне одужання або поліпшення.

Тривалість лікування

Тривалість лікування залежить від ступеню виразності і характеру больового синдрому. Термін перебування у спеціалізованому стаціонарі повинен бути максимально коротким до досягнення мети етапу активної терапії. При лікуванні в амбулаторних умовах лікування повинно проводитись протягом всього періоду тимчасової непрацездатності.

Можливі побічні дії та ускладнення

Хронізація больового синдрому – переключення типу перебігу з гострого короткочасного на хронічний тривалий. Може бути обумовлена агресивністю патологічного процесу, що викликає біль, недостатньою корекцією факторів патогенезу болю, індивідуальними, насамперед психологічними, особливостями хворого. Потребує поглиблення диференційної діагностики та, в деяких випадках, зміни доктрини лікування.

Можливі побічні дії, пов’язані із застосуванням нестероїдних протизапальних засобів.

Гастроінтестінальні порушення (гастралгія, диспепсія, у окремих випадках утворення ерозій та кровотеча). Зменшити ризик цих ускладнень дозволяє застосування у лікуванні ЦОГ-2-селективних нестероїдних протизапальних засобів, призначення антацидів, інгібіторів протонної помпи, особливо у хворих з гастроінтестінальними порушеннями у анамнезі. У випадку виникнення порушень – припинення терапії нестероїдним протизапальним засобом, при необхідності – надання спеціалізованої допомоги.

Кардіоцереброваскулярні порушення (потенціювання розвитку артеріальної гіпертензії, підвищення ризику тромботичних ускладнень, інфаркту міокарду). Слід обмежити застосування нестероїдних протизапальних засобів у хворих похилого віку з підтвердженою кардіоцеребральною патологією, кардіоваскулярними та цереброваскулярними епізодами у анамнезі. Доцільно застосовування дезагрегантів.

Холінергічний синдром (сухість у роті, порушення зору, когнітивні розлади), перш за все, при використанні трициклічних антидепресантів – відміна трициклічного антидепресанту і його заміна селективним інгібітором зворотнього захоплення серотоніну або антидепресантом подвійного спектру дії.

Надмірна седація – зменшення дози антидепресанту, що викликав седацію із подальшим переключенням на інший антидепресант без седативної дії.

Ортостатична гіпотензія – необхідно повідомити пацієнта про небезпеку, яка пов’язана із цим станом, і зменшити дозу антидепресанту.

Серцево-судинні розлади (порушення серцевої провідності та ортостатична гіпотензія) – контроль ЕКГ і при збільшенні QT (якщо використовувався трициклічний антидепресант, його слід замінити антидепресантом іншої групи).

Можливі побічні дії, пов’язані із застосуванням ГКС при медикаментозних блокадах.

При неправильному застосуванні може виникнути комплекс ускладнень ГКС-терапії. Не слід порушувати (скорочувати) термін між блокадами, котрий при застосуванні ГКС пролонгованої дії складає не менше 2 тижнів. При застосуванні блокад слід ураховувати протипоказання для ГКС-терапії.

Рекомендації для подальшого надання медичної допомоги

Основною умовою успіху є вживання всіх заходів щодо чіткого дотримання терапевтичного режиму. У разі виявлення патології, що є причиною больового синдрому – надання медичної допомоги фахівцями з ревматології, ортопедії, остеології, терапії та інших галузей. Комплексна реабілітація хворих та створення умов щодо профілактики виникнення епізодів болю у подальшому.

Вимоги до дієтичних призначень та обмежень

Дієтичні обмеження та лікувальна фізкультура при збільшенні ваги.

Вимоги до режиму праці, відпочинку

Раціональне працевлаштування при дорсалгіях з тривалим перебігом, частими епізодами болю. Комплекс заходів, спрямованих на зміцнення м’язової системи спини та шиї (ЛФК, заняття у тренажерному залі, плавання та інше).

Антидепресанти знайшли широке застосування в лікуванні різних хронічних больових синдромів, особливо в онкології, неврології та ревматології. При лікуванні больових синдромів в основному використовують препарати, механізм дії яких пов'язаний з блокадою зворотного нейронального захоплення моноамінів (серотоніну та норадреналіну) у центральній нервовій системі. Найбільший аналгетичний ефект відзначений у амітриптиліну. Супутні хронічним больовим синдромом тривожно-депресивні розлади посилюють больове сприйняття і страждання пацієнтів, що є підставою для призначення антидепресантів. Крім власне знеболюючої дії, антидепресанти потенціюють вплив наркотичних анальгетиків, підвищуючи їх спорідненість до опіоїдних рецепторів.

Завданням фізіотерапевтичного лікування неврологічних ускладнень вертеброгенних захворювань є надання знеболюючої, дегідратуючої дії, поліпшення проведення імпульсів в нервово-м'язовому синапсі, посилення регенерації нервових волокон, мікроциркуляції в периферичних судинах.

З фізіотерапевтичних методів можуть призначають фонофорез або електрофорез з розчинами анальгезуючих фармакологічних препаратів (новокаїну, лідокаїну) на паравертебральну область, синусоїдальні модульовані струми, імпульсні струми низької частоти (ампліпульстерапія, діадинамічний струм). З метою ліквідації больового синдрому призначається черезшкірна електрична стимуляція, при якій проводиться активація волокон чутливих нервів без залучення рухових структур і відсутністю м'язових скорочень. Комплекс фізіотерапевтичного лікування також включає магнітотерапію, яка виконує функцію базисного методу довготривалої дії. З метою поліпшення кровообігу і ремієлінізації нервового стовбура проводяться теплові процедури за типом контактного тепла: парафінолікування (за відсутності набряку тканин).

Список використаної літератури

1. Болевые синдромы в неврологической практике (Под ред. А.М. Вейна). Москва: Медпресс, 1999.- 367 с.
2. Віничук С.М. Судинні захворювання нервової системи.- К.: Наукова думка, 1999.- 250 с.
3. Голубев В.Л., Вейн А.М. Неврологические синдромы. Руководство для врачей. Москва: Эйдос Медиа, 2007. – 832 с.
4. Грицай Н.М., Саник О.В. Принципи формулювання неврологічного діагнозу згідно з МКХ-Х. Навчальний пос. – Полтава, 2007. – 104 с.
5. Губа Г.П., Губа С.Г. Справочник по неврологической семиологии: симптомы, синдромы и функциональные пробы – 3-е изд., перераб. и доп. – Киев: «Академпресс», 1996.- 448 с.
6. Губенко В.П. Мануальная терапия в вертеброневрологии. – К.: Здоров’я, 2003. – 456 с.
7. Гусев Е.И., Бурд Г.С., Никифоров А.С. Неврологические симптомы, синдромы, симптомокомплексы и болезни. М.: Медицина, 1999.- 879 с.
8. Мачерет Є.Л., Довгий І.Л., Коркушко О.О. Остеохондроз поперекового відділу хребта, ускладнений грижами дисків .- Київ: Три крапки, 2005.- Т.1-2, 732 с.
9. Мачерет Є.Л., Чуприна Г.М., Морозова О.Г. та ін. Патогенез, методи дослідження та лікування больових синдромів. Харків: ВПЦ «Контраст», 2006.- 167 с.
10. Мовалис в клинической практике: оптимальное соотношение эффективности и безопасности.// Здоров’я України, тематичний номер, 2011. 34-35 с.
11. Попелянский Я.Ю. Болезни периферической нервной системы: Руководство для врачей. Москва: Медпресс-информ, 2005.- 366 с.
12. Попелянський Я.Ю. Ортопедическая неврология (вертебрология). – М.: Медпрессинформ, 2003. – 672 с
13. Dreiser R.L., Parc J.M., Velicitat P. et al. Oral meloxicam is effective in acute sciatica: two randomized, double-blind trials versus placebo or diclofenac. Inflam Res 2010;50(Suppl. 1):17-23.
14. Алексеев В.В., Подчуфарова Е.В. Применение мелоксикама (мовалиса) в лечении люмбоишиалгического синдрома. Боль 2004;4:49-53.
15. Каратеев А.Е. Мелоксикам: «золотая середина» нестероидных противовоспалительных препаратов// Терапевтический архив, 2014.-N 5.-С.99-105.
16. Филатова Е.Г., Кондриков А.В., Истомина О.И. Эффективность и переносимость лечения боли в нижней части спины с использованием инъекционной и таблетиро-ванной форм Мовалиса (мелоксикама). Фарматека 2008;3:23-27.
17. Герасимова О.Н., Парфенов В.А. Клинический опыт применения мелоксикама (Мовалис®) при неспецифической боли в спине и радикулопатии /Неврология, психиатрия, психосоматика.-№2.-2012.- С 68-73
18. Алексеев В.В., Алексеев А.В. Клиническая эффективность и безопасность препарата Мовалис при терапии неспецифических болей в нижней части спины//Consilium medicum Неврология, 2014.-N 2.-С.57-62.
19. Орлик О.С., Маньковський Б.М. Ефективність застосування збалансованого комплексу вітамінів групи в у лікуванні діабетичної полінейропатії. Международный эндокринологический журнал.-№4 (44).- 2012.-С. 57-61
20. Западнюк Б.В.. Ефективність застосування комплексної терапії у лікуванні хворих з вертеброгенними радикулопатіями // Здоровя України.-2008.- С. 49-50
21. Густов А.В., Антипенко Е.А., Мокина Т.В. Применение адаптола при лечении астенического синдрома у больных дисциркуляторной энцефалопатией // Журнал неврологии и психиатрии им.С.С.Корсакова, 2009.-N 6.-С.76-77
22. Фролова Н.А, Чутко Л.С., Сурушкина С.Ю. Психовегетативные особенности и возможности терапии больных нейроциркуляторной астенией // Журнал неврологии и психиатрии им.С.С.Корсакова, 2012.- N 12.-С.51-54.
23. Турсунова К.Б., Чутко Л.С. Эмоциональные нарушения в патогенезе цервикогенной головной боли// Журнал неврологии и психиатрии им.С.С.Корсакова, 2012.-N 4.-С.74-86.
24. Актуальні питання нервових хвороб у практиці сімейного лікаря: Посібник (Вороненко Ю.В., Шекера О.Г., Свиридова Н.К., Чуприна Г.М., Дригант Л.П., Парнікоза Т.П., Середа В.Г., Кусткова Г.С., Інгула Н.І., Кравчук Н.О., Павлюк Н.П., Медведовська Н.В). - К.: Логос, 2014.- 270с.

 

Радикулопатии и корешковые вертеброгенными синдромы

Свиридова Н.К.*

Чуприна Г.Н.**

Парникоза Т.П.**

Середа В.Г.**

Кусткова А.С.***

*  д.мед.н., профессор, заведующий кафедрой неврологии и рефлексотерапии Национальной медицинской академии последипломного образования имени П.Л. Шупика

** к.мед.н., доцент кафедры неврологии и рефлексотерапии Национальной медицинской академии последипломного образования имени П.Л. Шупика

***к.мед.н., ассистент кафедры неврологии и рефлексотерапии Национальной медицинской академии последипломного образования имени П.Л. Шупика

Резюме

Неврологические проявления остеохондроза составляют от 60 до 70% всех заболеваний периферической нервной системы, а вертеброгенными радикулопатии занимают от 8 до 10% среди других осложнений остеохондроза позвоночника, нередко приводят не только к временной, но и стойкой утрате трудоспособности. Различают три основных типа болевых синдромов: соматогенный (ноцицептивная боль); нейрогенный (невропатическая боль); психогенный (психогенная боль). Приведена клиническая классификация вертеброгенных заболеваний периферической нервной системы и причин вертеброгенной боли, вызванной дегенеративными изменениями позвоночника. Представлена количественная и качественная оценка боли, неврологические и нейроортопедические методики обследования больных с вертеброгенным болевым синдромом. Проанализирована клиническая характеристика мышечно-тонического и дистрофического поражения мышц и проведена дифференциальная диагностика. При выраженности боли представлены алгоритмы лечения вертеброгенной патологии и радикулопатии и возможные побочные эффекты и осложнения.

Ключевые слова

радикулопатии, корешковые вертеброгенными синдромы, остеохондроз, болевой синдром, клинические проявления болевого синдрома, диагностика болевого синдрома, лечение радикулопатии, лечения корешкового вертеброгенного синдрома.

Radiculopathy and radicular syndroms

Svyrydova N.K., Chuprina H.N., Parnykoza T.P., Sereda V.H., Kustkova A.S.

Summary

Neurological manifestations osteochondrosis sostavljajut from 60 to 70% vseh nervous system diseases peryferycheskoy and vertebrohennыmy radiculopathy zanymayut from 8 to 10% Among others complications osteochondrosis spine, neredko pryvodyat not only for vremennoy, but a stoykoy utrate trudosposobnosty. Distinguish three major types bolevыh syndromov: somatohennыy (nociceptive pain); neyrohennыy (nevropatycheskaya pain); psyhohennыy (psyhohennaya pain). Present Clinical classification vertebral nervous system diseases peryferycheskoy and causes of vertebral pain, vыzvannoy deheneratyvnыmy Changes spine. Submitted kolychestvennaya kachestvennaya and evaluation of pain, Neurological and neyroortopedycheskye Surveying techniques of patients with vertebrohennыm bolevыm syndrome. Proanalyzyrovana Clinical characteristics of muscle-tonic and dystrofycheskoho muscle lesions and held dyfferentsyalnaya diagnostics. When vыrazhennosty pain Treatment algorithms predstavlenы vertebral pathology and radiculopathy and vozmozhnыe Side эffektы and complications.

Keywords

radiculopathy, radicular vertebrohennыmy syndromы, low back pain, bolevoy syndrome Clinical manifestations pain syndrome, diagnostics pain syndrome, radiculopathy Treatment, Treatment Koreshkov vertebrogenic syndrome.

 

 

 

Оцените материал
(3 голосов)
Свиридова Наталья Константиновна

доктор медицинских наук, профессор, заведующая кафедрой неврологии и рефлексотерапии Национальной медицинской академии последипломного образования имени П.Л. Шупика, главный внештатный специалист МЗ Украины по специальности "Рефлексотерапия". Занимается вопросами патологии цереброваскулярных и сердечно-сосудистых заболеваний, развивает область использования реабилитации и профилактики нервных заболеваний в медицинской практике.

Сайт: journal.nevrology.info/ Эл. почта Этот адрес электронной почты защищен от спам-ботов. У вас должен быть включен JavaScript для просмотра.
Авторизуйтесь, чтобы получить возможность оставлять комментарии