Статьи

Статьи по неврологии

Мікроінфаркти головного мозку - невеликі ішемічні вогнища до 5 мм в діаметрі характерні для неповного інфаркту (зниження чисельності нейронів, аксонів, гліоз) і можуть локалізуватися як в корі, так і підкіркових структурах. Мікроінфаркти можуть бути пов’язані з артеріолосклерозом, атеросклерозом великих мозкових артерій, мікроемболії. Поразка великих церебральних судин, основною причиною якого є атеросклероз, призводить до розвитку більш великих (територіальних) кіркових або підкіркових інфарктів і частіше буває причиною інсультів. Сучасні дослідження продемонстрували розвиток вираженої ендотеліальної дисфункції та активації тромбоцитів протягом першого тижня розвитку ішемічного інсульту. Ендотеліальна дисфункція спостерігалася у всіх хворих, що перенесли інсульт і була пов’язана з прогресуванням клінічної тяжкості інсульту. Судинна нестійкість і прокоагулянтна активність тривають в перші дні після гострого інсульту і пацієнтів, що підвищує ризик розвитку повторних судинних подій протягом 1-го тижня. Важливо пацієнтам з гострим ішемічним інсультом, у яких доведена виражена дисфункція ендотелію протягом перших 24 годин після госпіталізації, і яка прогресивно збільшується протягом 1-го тижня госпіталізації, незважаючи на можливу загальну тенденцію поліпшення клінічної картини, дозволяє рекомендувати в цей період препарати, що впливають на цей негативний процес.

Опубликовано в Статьи

Хронічна запальна демієлінізуюча полінейропатія (ХЗДПНП) є рідкісним неврологічним захворюванням, яке характеризується запальними процесами нервових корінців і периферичних нер­вів, руйнуванням мієлінової оболонки нервів, появою повільно­прогресуючої симетричної симптоматики, рухових та чутливих розладів. ХДПНП іноді вважають хронічною формою гострої запальної демієлінізуючої полінейропатії (ГЗДПНП) - синдром Гієна Барре (СГБ). На відміну від СГБ, більшість пацієнтів з ХДП­НП не відмічають попередньої вірусної або інфекційної хвороби. ХДПНП є підгостро-прогресуючим захворюванням, що клінічно розгортається протягом 3-4 тижнів, потім, як правило наступає фаза плато, яка змінюється фазою поступового регресу симпто­матики. ХДПНП може уражати будь-яку вікову групу. У чоловіків, ХДПНП реєструється в два рази частіше за жінок і середній вік початку захворювання становить 50 років. Поширеність ХДПНП оцінюється в близько 5-7 випадків на 100 тисяч осіб.

Опубликовано в Статьи

 

Запаморочення - це загальний симптом, що традиційно є результатом вестибулярної та невестибулярної дисфункції і належить до порушень орієнтації у просторі. Серед обстежуваних пацієнтів, основними симптомами є: запаморочення, суб′єктивне головокружіння, об′єктивне головокружіння, псевдоголовокружіння, порушення рівноваги, кінетози. У багатьох випадках запаморочення має функціональний, а не органічний характер. Діагностика причин виникнення запаморочення витікає з концепції структури присінка, основною ідеєю якої є формування запаморочень у вестибулярній системі. Морфо-фізіологічно, вестибулярна система складається з чотирьох основних проекцій: вестибуло-кіркової (сенсорної), вестибуло-моторної, вестибуло-вегетативної та вестибуло-лімбічної. Одним з основних методів дослідження стану присінку та проекцій є Присінкові викликані потенціали (ПВП). За допомогою методу були встановлені об′єктивні границі чутливості до руху. Дослідження вестибуло-спінальних реакцій основані на пробах Ромберга, Унтербергера-Фукуди та Уемури. Оцінка і лікування хворих із запамороченням буде істотно відрізнятися та залежитиме від визначеної категорії запаморочення.

Опубликовано в Статьи